![]() |
|
|
#12
|
||||
|
||||
|
Оксана ЗАБУЖКО
* * * Цей чоловік вродився з дерева, що призначалося на скрипку, німого дерева з печальними очима: кора пришерхлих слів відшурхотіла хрипко — і він явивсь в пекучій наготі відчиненій! Я здивувалася: він був лункий, як жерло гарматне! Кожен звук у ньому множивсь, як лавина! (Ще як був деревом, йому вросли у пальці голоси померлих — і пальці терпли, коли їхні імена переверталися живими…). А досвід собі лив, мов із цебра. І дні, як шибка, все туманіли мохом вільгости — о, доки? (Доти…) А він же був із дерева, що призначалося на скрипку! О, як він стугонів на кожен грубий дотик!.. Він кидавсь був тікати — але злива в ловлі з ним услід періщила по п’ятах, навісна! І він втомивсь. І якось, стрінувшись у натовпі з Любов’ю, пройшов повз неї в капелюсі на очах — і не впізнав. Отак і сталося. Лишився задоволений: ввійшла у нього — й вийшла, наскрізна… Тож іншим разом, стрінувшись на перехресті з Болем, він попросив у нього сірника — і не впізнав. А він же був із дерева, що призначалося на скрипку! О, як він стугонів на кожен грубий дотик!.. …Учора ми з ним здибались в кав’яреньці на Липках. Він розказав свіженький анекдотик. І ще сказав, що він, звичайно, “за”, та дуже ніколи — робота, діти, звіти… І на півкелиха стояла голуба сльоза, і голуба сльоза стояла на півсвіту. Підвівсь. Втягнувсь. Думками стрепенув. І тільки в погляд вбився божевільний подив… Дивак: він все іще шукав свою струну, усе іще шукав — і не знаходив…
__________________
РќРёРєРѕРіРґР° РЅРµ РіРѕРІРѕСЂРё РЅРёРєРѕРіРґР°!!!!! |