Тому, що всі вони мали міцне, роками вибудоване,
камінець до камінця складене прикриття. Вони не вбивали, не катували і навіть не заарештовували людей. Ті, кого вони знищували, не були людьми. Це були звірі, сповнені злоби на все світле і добре в цьому світі, навіжені пси, з рота яких летіла піна несамовитої люті. Люті до справжніх людей, на сторожі яких непохитно стояли ці герої.
Не собаками, як вони вважали, були вони самі. Всі інші ретельно перевірялися – чи не є вони звірячими виродками людської раси і чи не час вже і їх портрета малювати на дацзибао, щоб натовп ревів: "Розіпни його!" і аплодував катам. І народ ревів. І аплодував. І розпинали. І це теж правда. Тому що без народу ніяка диктатура неможлива.