ЗИМІР, 1949
- Михайле, п'ю до тебе... най святиться
Твій гнів м'який, любові ніжна криця.
Ти нам, мов батько... мудрий сивий князь.
Думок тяжких чоло зорала в'язь.
Я п'ю за тебе, за твою ґаздиню,
За повну сорочок весільних скриню.
За той вогонь, котрий іще не згас...
За церкву, у якій вінчали Вас!
За це, можливо, і не гоже пити,
Та Бог простить... Я далі 'му рядити:
За ниву п'ю, незорану, незжату,
Покрадену маржину, чорну хату...
Збезчещену ґаздиню край воріт...
Прости... і за твоїх дрібних сиріт...
- Василю, п'ю до тебе... най святиться
Твоя краса леґінська, мов косиця.
Ти - лицар ночі, наш молодший брат...
Мов кріс, клекоче твій страшний азарт!
За черес твій, за парубоцьку вберю...
За матінку, що кличе до вечері...
Я п'ю за шовк твердий дівочих губ,
За хміль душі, за тихий клекіт: "Люб..."
__________________
РќРёРєРѕРіРґР° РЅРµ РіРѕРІРѕСЂРё РЅРёРєРѕРіРґР°!!!!!
|