Умань, Умань, серцю мила,
я навіки полюбила
твої шуми стоголосі
і вогнів твоїх колосся.
Рідне небо - неповторне!
Коли крила ніч розгорне,
місто ніби заливає
синь низького небокраю,
мріють зорі мерехтливі
про туманності вродливі,
дме непосидючий вітер
на рум'яні юні квіти,
по софіївських стежинах
між ялин минуле плине:
Величава, мов царівна,
Умань - сяюча, чарівна!
* * *(L)(L)(L)(L)(L)(L)